Меню сайту
Форма входу
Головна » 2015 » Жовтень » 30 » Монументальна пропаганда «російського світу»
00:23
Монументальна пропаганда «російського світу»

Курйозне православ'я

Монументальна пропаганда «російського світу»

Полтава. Сампсонівська церква

Пропаганда — систематичні зусилля маніпулювати переконаннями, відносинами чи діями інших людей через символи (Британська енциклопедія)

Україна заплатила страшну і криваву ціну за усвідомлення необхідності заборони нацистської та комуністичної пропаганди. Було прийнято закон і зроблено перші такі-сякі кроки у плані відновлення моральної норми. Дуже б не хотілось говорити про те, що ця жахлива ціна виявилась недостатньою для протверезіня суспільства… Але, на жаль, український істеблішмент демонструє повну немічність у питанні переслідування інших антиукраїнських політичних маніпуляцій. Сьогоднішній абсурд: комуністична пропаганда, яка формально визнає «права» українців – заборонена, а т.зв. «російський світ», який не залишає для України жодного права на існування - дозволений.  Це тим більш дивно, що усім повністю зрозуміло - головною причиною «гібридної війни» було «гібридне православ’я».

Кирилівська РПЦ втішається в Україні повною «свободою пропаганди». На результати цієї «святоросійської» маніпулятивної діяльності поїдемо дивитися до Полтави. Чому – пояснювати не треба: Полтава - місто слави російської зброї, а отже – місце підвищеної сакральності.

Три сотні років тому там була битва. У нерівному бою царські дружини зійшлись із шведськими полками. І не зважаючи на те, що у москви була потрійна перевага у живій силі (60 тис. проти 18 тис. шведів) і абсолютна – у техніці (102 російські гармати проти 4 шведських – сигнальних), росіяни таки подужали підступного ворога.

Відтоді вже 300 років як ця, гідна всякого подиву перемога, не дає їм спокою. Від часів імперії всю Полтаву було забудовано пам’ятниками на її честь, які нагадують геть про все – зокрема і про місце, де стояла хата, у якій, «откушавши, що Бог послав», цар, за власним похвальним звичаєм, ліг спати.

Нас не обходить ця наївна імперська пропаганда – її пам’ятки не претендують на релігійне значення і тому не є предметом нашого нарису. Значно більшу цікавість викликають сучасні «священні» ультраросійські пропагандиські шедеври.

Епізод 1. Червоний квадрат – ікона ХХІ століття.

Кожен, хто побуває у епіцентрі сакральності (на полі Полтавської битви) мимоволі зупинить свій погляд на контрастній кольоровій плямі на стіні Сампсонівської церкви. У 2014 році, напередодні Української революції, мистецькі роботи було закінчено і будівля остаточно прикрасилась оригінальними мозаїками. З вівтарного боку, в одному ряду поміж іконами, зявився квадрат насичено-червоного кольору з жовтим двоголовим орлом по середині.

Волаючий багряний квадрат дещо руйнує цілісність художнього образу (інші зображення виконані у спокійній кольоровій гамі) - зате надолужує багатим символізмом – червоне поле герба нагадує про чиюсь, пролиту за сюзерена/ідею кров. Чию? Певно, про це не варто наголошувати.

Мистецьке значення двоголової подоби … усім зрозуміле, – привертати увагу «паломників». Із цим надзавданням мозаїка блискуче справляється – її просто не можна не помітити.

Спробуємо тепер дошукатися духовного змісту кривавого зображення.

Тут автору цих рядків варто визнати свою невдачу – жодного духовного смислу, який би кликав грішника до покаяння та благочестивого життя, у згаданій мозаїці помітити не вдалося. Від розпуки, довелося звернутися до прихожан Сампсонівської церкви. На щастя, тут підійшов воцерковлений інтелектуал, який дав достойну відповідь усім можливим сумнівам.

Виявиляється, що двоголовий орел – стародавній православний символ, - поряд із роз’пяттям і т.п. На жаль і досі є неуки, які не розуміють його сакрального значення: два крила означають два Заповіти Господні, дві лапи з царськими інсигніями – два Закони, дві голови -  дві природи Ісуса Христа а три корони над головами птиці означають (вибачте) – Святу Трійцю…

Але навіть неуцтво не виправдовує маловірів, які засмучуються двоголовим орлом, - адже на череві птиці усім видно ікону св. Георгія Побідоносця, - хто не шанує орла, то ганьбить і святого. Отож немає таким виправдання … (і т.п.).

Шкода, що достойний наставник так і не відкрив таємниці високодуховного значення орлиного хвоста.

А втім, у словах згаданого добродія є багато правди – двоголовий орел – це дійсно символ стародавній. На скільки він християнський? Мабуть більш доречно сказати, що він використовувався християнами. Люди ці дійсно були охрещені – так. І символ той використовувати почали вже давно.

Немає жодних сумнівів щодо обставин приходу двоголового орла у православну традицію: після колапсу т.зв. Візантії, окупанти поклали на Константинопольського патріарха обов’язки «етнарха». Разом з ознаками світської влади, патріарх отримав і її символ – родовий знак останніх василевсів – Палеологів. Відтоді гноблені іновірцями, упосліджені православні учепилися за двоголового орла, як баба за фотографію юності. Це знак печалі за «світлим минулим» – за мертвою великою імперією.

Молода Москва теж гаряче ухопилась за той символ, але що здобула насправді? Нічого, крім нудьги чужого призначення та відчуття своєї недостатності. Адже якщо василевси ромеїв ще могли (набравшись нахабства) називати себе володарями світу, то монархи Москви (князі, царі і генеральні секретарі) вже ніколи не могли сказати цього про себе. Навіть піля третьої (7-ї, 9-ї …).

Візантія 1000 років була безсумнівним центром, – Росія вічна школярка Європи – не була ним ніколи. Ми говоримо про це без жодної зловтіхи чи ворожнечі, просто як факт носіння непосильних (і непотрібних) вантажів не може не завдати деформацій країні і народу.

Але досить архаїки. Краще послухаємо поради воцерковленого добродія – подивимося на того-таки орла пильним оком… Лишенько! Неув’язочка – двоголова птиця, зображена на стіні собору, не відповідає ні знаку влади «етнарха ромеїв», ні навіть геральдичному символу Російської імперії. Полтавським гіперправославним це видалось занадто прісно! Авжеж, вони набагато крутіші – накреативили – розмістили на церкві сучасний герб Російської федерації. Той самий, рідний, до болю знайомий – утверджений Єльцинівським указом 1993 року і закріплений законом 2000 року – вже за режиму богоданого президента Путіна…

Відчуваєте, як відразу потягнуло духовністю? Ото ж!

А ще зверніть увагу, що то значить – вікова православна традиція! – Їй уже добрячих 22 роки!

Дізнавшись про походження полтавської древлеправославної «святині», подивимось, що говорять джерела про її сакральне значення:

Геральдическое описание:

В червлёном поле золотой двуглавый орел, увенчанный двумя золотыми императорскими коронами и над ними такой же императорской короной с инфулами, держащий в правой лапе золотой скипетр, в левой – золотую державу, имеющий на груди щит, в червлёном поле которого обращенный едущий серебряный всадник в лазоревом плаще, поражающий серебряным копьем обращенного, опрокинутого и попранного конем чёрного драконаhttp://geraldika.ru

Тут доведеться втрутитись для внесення необхідного пояснення. На полтавському сакральному зображенні є одна скромна, але промовиста деталь: дракона зобразили замість традиційно чорного кольору - золотим... Іконописець-новатор не просто очистив прадавнього змія від чорної барви смерті, але прикрасив у золотий колір, який у «традиційному» православї позначає самого Бога.

Трохи незручно вийшло... Але що нам до цієї «милої» святоросійської «дрібнички»? Егеж?.. Релігія ж на місці не стоїть! Зрештою, що таке ікона, як не художнє відображення богословської ідеї? 

На цьому дозволимо москвовірам милуватись їхнім, осяяним «неденним світлом» змієм, а самі повернемось до теми святої геральдики:

Обоснование символики: 

Над головами орла изображены три исторические короны Петра Великого, (знаменующие три великие Казанское, Астраханское, Сибирское славные ханства) символизирующие в новых условиях суверенитет как всей Российской Федерации, так и ее частей, субъектов Федерации; в лапах - скипетр и держава, олицетворяющие государственную власть и единое государство; на груди - изображение всадника, поражающего копьем дракона. Это один из древних символов борьбы добра со злом, света с тьмой, защиты Отечества… http://geraldika.ru

Думається, із духовним значенням зображення уже все зрозуміло, але християнство тут до чого?

Християнство – збоку. Праворуч від путінського герба РФ, на стіні розміщені чотири ікони. Найближче до орла, що повністю прогнозовано, Олександр Невський. У контексті розглянутого нами російського етнофілетичного коду, яку інформацію вірним несе це сусідство? Крім того, що бити шведів (іновірців) – це і є ознакою святості?

«Благовірний князь» вже давно став прапором політправославного руху. Його ім’я, скажімо, використовує т.зв. «Православне братство Олександра Невського», лідер якого Юрій Єгоров публічно заперечує існування українців як нації, і за свою діяльність нагороджений грамотою патріарха Кирила.

От уже більше року, як з висоти храму двоголова птиця з подивом коситься на полтавців, а полтавці зкоса поглядають на неї. Що робить путінський герб РФ на церкві Господній?

Мета згаданої віросповідної і політичної маніпуляції прозора:

1. Культивація орлопоклонництва, як єретичної «святоросійської» практики. У православ’ї існує шанування ікон, будуть кланятись святим, то за одно звикатимуть схилятися і перед орлом (а звичка – друга природа). Нюанс у тому, що вірні шанують ікони лише для пробудження згадки про Бога та Його святих, щоб наслідувати їхні чесноти.

2. Розмивання різниці між православ’ям і єретичним «політичним православ’ям». (В УПЦ здійснено кроки до легалізації «політправослав’я»)

3. Сакралізація геральдичного символу ефективний засіб обожнення самої Росії.

4. Мобілізація антиукраїнських елементів і їх релігійна мотивація до державної зради.

Думаєте, що нічого колоритнішого за химерну етнофілетичну псевдоікону «російського світу» далі вже не буде? Яке там!

Епізод 2. Цар поперає хреста

Головним акцентом східного фасаду храму є ще одна псевдоікона зображення Петра І на полі битви. Розглянемо її: угорі видно дві мініатюрні фігурки – Христа Панкратора і Сампсонія Странноприїмця. Святий уклінно молить Спасителя (прийнято говорити – за перемогу Петра). Під фігурою Сампсонія зображено будівлі Полтави, ще нижче – шеренги воїнів у зелених та синіх мундирах, огорнуті хмарами диму та пилюки.

Крім екзотичного поєднання іконопису з брутальним натуралізмом, автор (чи замовник, чи виконавець) щедро дивує глядача бурхливою символічністю своєї роботи.

На передньому плані бачимо Петра І на білому коні. Білий кінь переможця – це алегорія. Насправді, як усім відомо, цар їздив на бурому жеребцеві із загадковим іменем Лізетт…

Мусимо визнати, що працюючи у обраному ним жанрі псевдоікони, митець підібрав символ дуже вдало. Бо що може означати білий кінь у християнській традиції? Правильно! У Одкровенні Івана Богослова розповідається про чотирьох коней Апокаліпсису, серед яких білий - означає чуму. Чума – універсальна метафора зла. Вийшов чудовий (і надзвичайно правдивий) образ – цар-антихрист вершник Апокаліпсису… Вітаємо з творчою удачею!

Але автор не зупинився на досягнутому – певно, бажаючи додати композиції більшого драматизму, він здійснює сміливе (навіть – революційне!) художнє рішення – розміщує під хвостом у коня бомбу, що димить. Звичайно, послати її туди могли лише російські гармаші шведська артилерія на полі, як відомо, не діяла…

З огляду на те, що художник вочевидь не мав наміру підкреслювати неуцтво чи злий умисел московських канонірів, будемо думати, що та нещасна бомба має передусім символічне значення. Щоправда, щодо його смислу ми не ризикуємо висловлювати якихось здогадів  дим з-під хвоста петровського коня породжує занадто широкий асоціативний ряд. 

Під черевом тварини валяється повно усякого мілітарного залізяччя: ядра – 2 шт., пістоль – 1 шт., шпага зламана  – 1 шт., все дивує оригінальністю та алегоричним багатством.

Але особливо унікальною за емоційним впливом на глядача є ідея розміщення під копитами царського коня жовто-синього прапора. Перше враження від побаченого дійсно дуже сильне, його спробуємо сформулювати приблизно так: «вони тут що, зовсім охмуріли?»

Митець соромливо (хоч і зовсім не реалістично) загортає згадане знамено аж у чотири складки, так що не відразу зрозумієш, що на ньому зображено, але при подальшому розгляді можна зрозуміти, що цар попирає прапор таки Швеції, а не України.

Але ж не у всіх однаково зі станом зору і знанням геральдики скандинавських країн. Тому автор цих рядків, уразившись загадковістю образу, вирішив не довіряти власним відчуттям, а дізнатись думку громадськості – було опитано 10 випадкових перехожих – туристів, прихожан, місцевих мешканців. Висловлення свого бачення згаданого нестандартного зображення виявилась емоційним і почало привертати увагу, тому, не бажаючи робити революцію, ми обмежились числом 10.

Голос народу виявився таким:

* один був виразно розгубленим від побаченого і так і не зміг визначитись;

* четверо - думають, що цар поперає прапор України (відповіді: «жовто-блакитний», «український», «наш прапор», супроводжувались розшифровкою символа: «ми вавжди вас душили…» і т.п.);

* п’ятеро - вважають, що топчеться прапор саме Швеції - «тому що на ньому видно хрест».

Як відомо, одним із завдань «святоросійської» пропаганди є «очищення» УПЦ від українців (представників української ідентичності) з їх наступним переходом до «розкольників». (Хоча, думається, ті і є розкольниками, хто виштовхує інших у розкол). Це твердження добре ілюструється результатами нашого імпровізованого опитування – 40% відчувають обурення і роздратування. Що, судячи з емоцій глядачів, виявляє тріумф авторського задуму.

Хоча думки присутніх позірно розділился, але насправді це не важливо. Тому що яка різниця, чий прапор топчеться: український, шведський чи турецький? Прапор – це знак чиєїсь Вітчизни, мови, рідного краю. Навряд чи особа, хоч трохи зачеплена людською культурою, здатна плюндрувати символи іншого народу. Це дії дикуна, веденого власним безглуздям та ще древнім духом злоби.

«Художнє» оганьблення прапора Швеції відбувається у місці, яке щорічно відвідують десятки тисяч гостей з усього світу і тої-таки Швеції теж…  Робота наочно виявляє іноземцям рівень культурного розвитку полтавців (і українців взагалі) та безсумнівну морально-духовну перевагу, над іншими вірами, нашого православ’я. 

Та повернемось до результатів опитування – 50% його учасників вважають, що топчеться прапор саме Швеції - «тому що на ньому видно хрест»... Так сталося, що на прапорі Швеції, якою б вона жахливою не була, є зображення хреста головного символу християнства. Правила Трульського собору у цьому плані дуже категоричні, тому хрест (пробачте), він і в Африці – хрест. І плюндрувати його - це ознака сатанізму. (73 правило Трульського собору).

Замовник пропагандиського шедевру, вочевидь намагався уподобити Петра І Георгію Побідоносцю, але зіткнувся з проблемою відсутності драконів у таборі шведів. Тож, як бачимо, він знайшов креативне рішення – кинув під копита царського коня – хрест.

Тут митець не погрішив проти істини – Петро І за життя заслужив звання «царя-антихриста» і дійсно був гнобителем Церкви і віри Христової. Але то не наша проблема – що йому відповідати на Суді Господньому. Набагато цікавіше інше – як у наших сучасників рука піднялась робити на церковній стіні те блюзнірське зображення?

Що воно блюзнірське, засвідчує нам і сам виконавець «благочестивого» замовлення – він наскільки напружено-соромливо згортає тканину прапора у складочки, що лише додатково привертає увагу до своєї «таємниці». Зрештою виникає питання – що він хоче приховати? І від Кого?

На додачу до всього варто згадати ще одне сумне відкриття нашого опитування - виявилось, що 30% його учасників (певно – прихожани Сампсонівської церкви) твердо заявили про те, що це зображення є іконою, при цьому виявляючи ознаки побожного шанування до неї – поклони та ін. Хто їх цьому навчив? Вони ж людьми навчені?

І про яку віру свідчить їх «ікона»?

Можливо, хтось із ревнителів «російського світу» докорить нам: та мозаїка – лише данина нашій історичній пам’яті. Це, мовляв, реставрація первісного вигляду храму… Куди ж ми дінемось від минулого?

Це не реставрація: у 1909-му, на зовнішній стороні храму зі східного боку було виконано картину, яка зображувала звернення Петра І до війська напередодні битви, а під картиною було встановлено мармурову дошку з текстом промови (надпис зберігся).

Отже - це новотвір. Був Петро на полі, був міф, була пиха. Але не було там сучасних гіперправославних «святоросійських» сакральностей у вигляді топтання прапорів і хрестів. Ніколи не було. А тепер – є!

Чому єретики «російського світу» ідуть на це самовикриття? Могли б же вони обійтися без плюндрування хреста? Вони б то могли, та хто їм дозволить?.. Їх господар одвіку звик глумитися і над святинею, і над своїми вірнопідданими.

Підсумок

Розглянувши полтавські зразки монументальної пропаганди фіксуємо їх характерні ознаки:

1. Створення «гібридних» псевдоікон нової віри: у нашому випадку «орла» і «Петра». Іван Дамаскін називав ікони «школою для неграмотних». Політправославні використовують посткомуністичну дезорієнтацію суспільства, релігійну неосвіченість для накидання «святоросійського» культу. 

2. «Канонізація» російських геральдичних символів і орлопоклонництво – спроба розмивання самого поняття канонічності – і відповідно – самого віровчення.

3. Використання символів протилежного значення, які для «профанів» говорять одне, а для «адептів» – інше: три корони путінського герба РФ – знак Святої Трійці(!). Це робить смислову і віросповідну спекуляцію безкарною.

4. Сакралізація російської минувшини і її нелегальне пропихання до Священної історії.

5. «Православ’я для росіян!»Створення непривабливого образу нашої віри в очах іноземців повинно убезпечити конфесію від напливу «чужих» і зберегти її «російськість». 

6. Виклик антиукраїнізму – свідома образа національних почуттів. Створення умов для відтоку українців з УПЦ з метою полегшення насадження російських етнофілетичних доктрин.

7. Антитеза російської сакральності і української реальності: нав’язування українцям псевдовибору між Вітчизною і православною вірою.

8. Аморальний характер – втіха від плюндрування національної символіки неросіян, впровадження хамства як моральної норми.

9. Боговідступництво і навіть ознаки сатанізму:  хрест під копитами царського коня; дракон замість традиційно чорного кольору - світло-золотий... 

Отже «святі росіяни» намагаються продати українцям привид своєї мертвої імперії, - в обмін на віру, Істину і вічне життя. Їх політична спекуляція має рівно стільки християнства, скільки, на їхню думку, достатньо для маскування безбожності.

Позитивна сторона ганебних зображеннь

Вона, як не дивно, є. Полтавські псевдоікони виявляють антикультурність, аморальність і боговідступництво «російського світу», а отже – його історичну безнадійність.

Помилково думати, що вся ця місцева екзотика, - ознака дивацтв якогось окремого спонсора чи представника церковної бюрократії. Екзотики вистачає (полтавські царебожники та лжепокаянники), але мова про інше – «благочестиві» химери не є продуктом індивідуального відхилення, – вони повністю відповідають курсу і практиці «російського світу», який перебуває у непримиримому конфлікті з Україною і традиційним православ’ям.

Згадані зразки пропаганди демонструють виродження духу імперських «святих росіян». Перш ніж їхня імперія упала політично, наступила її повна творча і моральна вичерпаність. Але навіть у час своєї деградації вона була культурно незмірно вищою, від своїх теперішніх шанувальників. Імперія ставила пам’ятники «хоробрим шведським воїнам», а теперішні з азартом паскудять «прапор схожий на шведський» - вони зовсім чужі один одному. 

Сучасні імперники ведені духом дикуна, що упивається можливістю безкарно перекидати сміттєві баки і бити ліхтарі. Ця публіка у непідробній наївності завжди похваляється здійснити творчий акт загальнолюдського значення. Але вона не здатна навіть задуматись над тим, що створення «власної» т.зв. цивілізації потребує певної культури (не будинку культури), - потребує того, що вона найбільш зневажає і ненавидить.

Отож сучасні імперники не реставратори, а імітатори. Вони паразитують на духовно чужій їм мертвій імперії так само, як і на чужому їм, іще живому православ’ї.

Негативна сторона ганебних зображень

Полтавські псевдоікони виявляють історичну безнадійність «російського світу». Але цей висновок є і для нас застереженням - кирилівська етнофілетична єресь набирає розмаху саме на нашій землі. І не знаходить віросповідного засудження. Важливо не стати співучасниками відступництва, - бо і до нас сказано: «не беріть участи в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте». (Ефесян 5:11)

 

Здобуття автокефалії

Тривають слухання на роль антихриста

Феномен україноненависництва у "канонічному православ'ї"

Слово проти єдності або Як досягнути неможливого

Онуфріїв мир

Монументальна пропаганда "російського світу"

Витоки релігії "російського світу" у архітектурі ХІХ століття: церква Петра і Павла

Орловоздвиженський монастир. Жахи сакральної Полтави

Про феномен орлопоклонництва в Полтаві

Патріарх Кирило: туга за свободою

Конфронтаційний потенціал УПЦ

Про геніальність жидомасонів і походження України

Тест на християнство. Віроповідний колапс РПЦ

Здоровий глузд. Вірним української Церкви про проблеми вибору

Філаретів лист, як знак хибності шляху УПЦ КП

Канонічна наживка: до уваги ейфорійників

 

Переглядів: 964 | Додав: Yarko | Теги: Полтава, російський світ, російський герб, Монументальна пропаганда, Петро І, двоголовий орел, Ікона, РПЦ, геральдика, Сампсонівська церква | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Календар
«  Жовтень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Друзі сайту
 
  
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz