Меню сайту
Форма входу
Головна » 2015 » Грудень » 27 » Конфронтаційний потенціал УПЦ
22:38
Конфронтаційний потенціал УПЦ

Конфронтаційний потенціал УПЦ

«...українці – це росіяни.Починаючи з ХІІ століття і до сьогоднішнього дня». Митрополит Павло (Лебідь)

Під час революцій і воєн природно відбувається радикалізація настроїв. Не дивно, що цей процес знаходить своє відображення у православній Церкві. Якщо і за мирного часу в «канонічному» православ’ї існувало легальне віросповідне україненависництвото чого чекати від війни?

Еволюцію ставлення керівництва УПЦ до богозбереженої країни нашої, властей і воїнства її за 2015 рік можна проілюструвати трьома епізодами із церковної історії Онуфрія (Березовського).

Маркери патріотизму і миротворчості

8 травня 2015 київський митрополит на засіданні ВР публічно демонстрував свою неповагу до українського війська (у тому числі – і пам’яті загиблих). У цьому проявився не лише «справжня аполітичність», але і «справжній патріотизм» та «справжня духовність».

Побожну акцію було здійснено під час війни, у якій вирішується не просто доля країни, а сам факт існування українського народу, – ворог не приховує намірів знищення «українства».

Його Блаженство, не зважаючи на зайнятість, знайшов таки час, щоб прийти на збори. І все заради тієї благочестивої мети, щоб його витівка мала якомога більш образливий і скандальний характер. Це був початок – виклик було кинуто.  Рідній країні.

21 жовтня 2015 голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ (МП) протоієрей Миколай Данилевич озвучив позицію конфесії про «громадянську війну на Україні» (яка чомусь, певно – за випадковим збігом, повністю співпадає з тезами путінської пропаганди); але, що найголовніше – він відкрито назвав Крим «закордонною єпархією». При цьому представник ВЗЦЗ дуже дотепно зауважив, що Синод УПЦ (МП) підтримує «територіальну цілісність» України, – це був чудовий зразок чи то загадкової святоросійської логіки, чи не менш загадкового братньослов'янського гумору.

Але, визнаючи Крим частиною Росії, УПЦ (МП) публічно стала на шлях порушення суверенітету України. Що зовсім не смішно.

6 листопада 2015 прес-служба УПЦ перейшла до прямих погроз. Її канонічний керівник Василь Анісімов заявив, що у відповідь на «захоплення храмів» (всього до УПЦ КП перейшло біля 50 громад) митрополит Онуфрій може благословити вірних на проведення масових протестів перед адміністрацією Президента: «…збереться і мільйон. Київського митрополита всі послухають…»

Анісімов дав зрозуміти, що в УПЦ вже давно існує «партія війни»: «Блаженнійшому Володимиру завжди дорікали за те, що він не задіює протестний потенціал віруючих…». Причому, протест навряд чи буде мирним: «він говорив що стомився стримувати людей, які не проти відповідати насильством на насильство». 

Отже, прес-служба УПЦ анонсує новий – вуличний етап протистояння з Українською державою.

Не зовсім зрозуміло, чому для православного рейваху обрано саме адміністрацію Президента? Чому не Верховну Раду, МЗС, приміщення Національного банку? Певно, втеча громад відбувається з його провини?.. І невже у митрополії дійсно вважають, що воцерковлені заворушення перед АП – це ефективний спосіб зупинення переходу храмів? Звичайно, анонсовані масові акції мають зовсім інше завдання, що жодною мірою не відноситься до заявленої мети. Власне, мету визначають не в Києві.

Коли нам варто чекати обіцяного сценарію? Певно, ближче до весни, коли будуть виконані головні умови:

1. Злидні військового часу приведуть до зростання антиурядових настроїв;

2. Ситуація із захопленням храмів загостриться наскільки, що дозволить накачати вірних до потрібної міри екзальтації.

За іконами, корогвами і жіночими хусточками, звичайно, будуть визирати «люди спортивної зовнішності», які, як обіцяє Анісімов, зовсім «не проти відповідати насильством на насильство». Робота у них така.  

То чим має закінчитись політизація УПЦ «за благословенням митрополита Онуфрія»? Звичайно – простріленими іконами і трупами правовірних мучеників, кривавою юшкою, – іншої страви путінська кухня не варить.

В результаті ФСБ-куратори досягають мети: максимум – розколоти українців за релігійною ознакою і організувати справжнє громадське протистояння («православна весна»); мінімум – створити яскравий привід для російського вторгнення («Кривава неділя»).

Наскільки реальними є прес-службові погрози?

Сучасна російська мілітарисько-шахрайська система зберігає стабільність завдяки одній особі. Власне, не так завдяки самій особі, як завдяки культу цієї особи. Багаторічні зусилля пропаганди дали свої результати – росіяни таки повірили у своє безмірне щастя, – ними керує геній із геніїв, всеперемагаючий святоросійський супермен. А головна його чеснота – він наскільки грізний для ворогів, що коли піднімає ліву брову, то весь світ (на думку рос. ТV-аудиторії) заходиться в істериці від жаху.

І задум серіалу був цікавий, і актор грав непогано, але … виставу-містерію зіпсували турки. Збитий 24 листопада російський бомбардувальник став ляпасом Путіну-громовержцю. Вороги замахнулись на найсвятіше – на амплуа «великого і страшного»… Наступна нервова реакція, впровадження фруктових санкцій абсолютно не рятують пропагандиського образу кремлівського героя, – провина бусурман занадто велика, щоб її можна було змити апельсиновим соком …

Звичайно, богоданний вождь міг би врятувати шоу, якби негайно і жахливо покарав блюзнірників. Але розпочати війну заради одного літака – це занадто навіть для країни розіп’ятих хлопчиків.

Тому у героя залишається чи не єдиний раціональний спосіб порятунку підмоченої репутації, – переключити увагу аудиторії. Потрібна подія, що затьмарить турецький інцидент: потім, мовляв, буде черга турків, – ох ми ж їм і покажемо… Та поки що ніколи – треба рятувати братів наших менших. Єдиновірних.

Крім згаданого, є більш прозаїчна причина для загострення – становище росіян за зиму теж навряд чи радикально покращиться. І що менше буде хліба, то яскравішими ставатимуть видовища. Відео-удари по Сирії російських аерокосмонавтів до того часу вже не даватимуть потрібної гостроти відчуттів. Потрібна буде зміна декорацій… У цьому плані Україна, на жаль, залишається «найзручнішим ворогом» для Путіна – у конфлікті з нею він нічим, у військовому плані, не ризикує.

Отже, ми бачимо небезпеку того, що нашу УПЦ буде дуже скандально використано у дешевій і брудній кремлівській грі. Ми також бачимо сумну еволюцію київської митрополії у бік розвитку штучного одностороннього конфлікту з власною (щоправда – недостатньо москвофільською) державою. Але найбільшою проблемою УПЦ-конфлікту є те, що влада намагається його ігнорувати, а отже не виконує своїх прямих обов’язків із підтримання безпеки. 

Для недопущення планової кривавої «православної весни» необхідне реальне переслідування антиукраїнської діяльності в УПЦ – починаючи з єпископату. Навіть поодинокі випадки покарань,  від великих штрафів та умовних термінів ув'язнення до позбавлення громадянства, здатні серйозно оздоровити ситуацію. Ультраправославним телемученикам давно місце «на Росії»

Важливо пам'ятати, що справжніх україноненависників в УПЦ не більше 6-8%. Але продовження «храмових воєн» об'єктивно вестиме до мобілізації вірних під їхніми прапорами. Тому надзвичайно важливо зупинити ці патріотично-майнові конфлікти. Або, щонайменше, здійснити правове врегулювання проблеми переходу громад. Абсолютно ненормально, скажімо, коли на недільну службу до церкви приходить 20 чол., а на «референдум» про її конфесійну належність  800. Можливо, необхідне впровадження сповідальних списків чи реєстрів причасників. Неприведення законодавства до адекватного стану це посильна поміч провокаторам. 

Якщо українцям потрібен мир, то вони повинні допомогти УПЦ. Вона потребує сприяння держави і суспільства у багатьох питаннях. Передусім – у самоочищенні від заколотників, «бо володар, Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (До Римлян 13:4)

УПЦ создает в Киеве группы «быстрого реагирования»

 

 

Здобуття автокефалії

Тривають слухання на роль антихриста

Феномен україноненависництва у "канонічному православ'ї"

Слово проти єдності або Як досягнути неможливого

Онуфріїв мир

Монументальна пропаганда "російського світу"

Витоки релігії "російського світу" у архітектурі ХІХ століття: церква Петра і Павла

Орловоздвиженський монастир. Жахи сакральної Полтави

Про феномен орлопоклонництва в Полтаві

Патріарх Кирило: туга за свободою

Конфронтаційний потенціал УПЦ

Про геніальність жидомасонів і походження України

Тест на християнство. Віроповідний колапс РПЦ

Здоровий глузд. Вірним української Церкви про проблеми вибору

Переглядів: 232 | Додав: Yarko | Теги: конфронтація, потенціал УПЦ, Онуфрій, конфлікт, Путін, Анісімов, збитий бомбардувальник, Туреччина | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Календар
«  Грудень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Друзі сайту
 
  
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz